До змісту

В оточенні мауглів

· Думки · 14 хв читання

Валентин Соломко · листопад 2026

Коротка напівнейробіологічна інструкція, як перестати злитися на людство

Кожен хоча б раз ловив себе на тихому жаху посеред затяжної наради, під коментарями в соцмережах чи в ранковій тисняві метро: «Боже, чому навколо стільки непрохідних ідіотів?»

У кожного бувають дні, коли реальність скидається на малобюджетний сюрреалістичний перформанс. Ви з’ясовуєте в оператора банку, чому гроші списали двічі, а він читає вам скрипт про вдячність за звернення. Хтось паркує позашляховик поперек трамвайних колій. Колега о першій ночі шле голосове на чотири хвилини, де слово «терміново» є, а слова «що» немає. І вас накриває відчуття: усі навколо збожеволіли.

Це відчуття таке поширене, що давно стало фольклором. Є приказка, що кількість розуму на планеті величина стала, а населення зростає. Її приписують усім підряд, і автора ніхто не назве. Шиллер принаймні справді написав, що проти глупоти безсилі навіть боги: Mit der Dummheit kämpfen Götter selbst vergebens.

Проте є новина, яка водночас втішає й лякає: ви оточені не дурнями.

Ви оточені мауглі різного ступеня дикості. Вони здебільшого не злі й не божевільні. Вони не навчилися чогось базового тоді, коли це було найлегше, а життя пішло далі.

Автор не нейробіолог. Він структурував в один текст те, що давно підозрював і десь чув. Нижче, де можна, позначено, що з цього відомо, а що лише версія автора. Версій тут більше, ніж фактів.

1. Спочатку терміни

Карло Чіполла в есе «Основні закони людської дурості» розклав людей за двома осями: що їхня дія дає їм самим і що дає іншим. Вийшло чотири типи:

  • Розумний: виграють і він, і інші.
  • Безпорадний (простак): виграють інші, програє він.
  • Бандит: виграє він, програють інші.
  • Дурень: програють інші, і сам він теж нічого не отримує.

Перший закон Чіполли: ми завжди недооцінюємо кількість дурнів навколо. Другий: імовірність бути дурнем не залежить від жодної іншої риси людини, тож серед робітників, студентів, професорів і нобелівських лауреатів їх однакова частка. Тобто дурість — це не питання освіти, а властивість поведінки.

Це заспокійлива теорія. Вона дозволяє зітхнути, випити кави й піти далі. Але Чіполла був занадто гуманним: він описує, що людина робить, і не питає, чому. А нас цікавить саме «чому». Тому наша тема трохи інша: не дурість, а прогалини в навчанні. Одна людина може бути і дурнем, і мауглі, але це різні питання.

Назвемо решту шухляд.

Тупі повторюють ту саму дію в надії на інший результат. Цю формулу приписують Ейнштейну, хоча, схоже, він цього не казав, а в оригінальному афоризмі йшлося про божевілля. Афоризм про повторення без перевірки сам повторюють без перевірки.

Дебіли, імбецили, ідіоти — у медичному сенсі люди з вродженою чи набутою органічною патологією мозку: їхня апаратна частина від початку збиралася з браком деталей. Це окрема категорія, і мауглі до неї не належать.

А мауглі — це інше. Мауглі народився зі здоровим мозком і здатністю вчитися. На відміну від дурня, він може мислити ясно. На відміну від людини з органічним ураженням, у нього повна комплектація. Йому просто не дали певного навантаження вчасно: ніхто не говорив із ним складними реченнями, не відповідав на його страх, не давав падати й підніматися. Минуло кілька років, і те, що вчилося б легко, тепер потребує більше часу й зусиль.

Ключове слово «вчасно». Мауглі не дурний, не тупий і не хворий. Він недонавчений. Якби це була інженерна система, ми сказали б, що йому не викотили модуль у релізі, а тепер його доводиться ставити поверх legacy.

2. Що насправді відомо про «вікна»

У нейробіології є поняття сенситивних, або критичних, періодів: проміжків, коли мозок особливо чутливий до певного досвіду. Це не вигадка. Але між «зараз легше» і «двері зачинено» лежить багато місця, і майже все цікаве відбувається саме там.

Вік (орієнтовно) Що формується Що відомо
до ~1 року Фонеми рідної мови За перший рік немовля перестає розрізняти звуки, яких не чує навколо
1–3 роки Прив’язаність, регуляція емоцій Діти з румунських дитбудинків: що раніше їх перевели в сім’ї, то кращий результат. Чіткої межі немає
3–5 років Розуміння, що в іншого свої знання й наміри Типовий рубіж, коли діти проходять тест «Саллі й Енн». Це етап розвитку, а не вікно, що закривається
до ~6–7 років Абсолютний слух Трапляється майже лише в тих, хто рано почав вчити музику, хоча важить і спадковість
до ~17 років Граматика другої мови Здатність засвоювати граматику лишається високою приблизно до 17 років, потім падає. Щоб звучати як носій, починати варто значно раніше. Дорослі вчать мови, але іншим шляхом
до ~25–30 років Префронтальна кора (планування, гальмування) Дозріває до кінця третього десятиліття. «25» — зручна кругла цифра, а не дата закриття

Окрема історія — крайня депривація: Джині, яку роками тримали замкненою, чи Віктор із Аверона. Ці випадки показують межі, але вони змішані з жорстокістю й, можливо, іншими порушеннями. Це не модель колеги зі Slack, так само як і румунські дитбудинки з таблиці.

Тепер головне, про що таблиця мовчить. Мозок після 25 не заморожений. Літніх людей вчили жонглювати: вони вчилися гірше, ніж двадцятирічні, але вчилися, і в мозку змінювалась сіра речовина (щоправда, без практики ці зміни зникали). В експерименті на понад тисячі дорослих риси особистості зсувалися за кілька місяців роботи із застосунком. Нейробіологиня Сью Баррі вже в дорослому віці навчилася бачити стереоскопічно, хоча довго вважалося, що це неможливо.

З віком змінюється не можливість, а ціна. Є гіпотеза з теорії предиктивного опрацювання: що довше мозок живе, то сильніші в нього апріорні моделі світу і то дорожче їх оновлювати. Це не поломка, це стратегія. Досвідчений лікар ставить діагноз за секунду саме тому, що не перераховує все з нуля. Але та сама властивість дає й упертість.

Тож формула така: пізно не означає неможливо. Пізно означає дорожче.

3. Галерея дорослих мауглі

Нижче п’ять впізнаваних типажів. Вікові діапазони в заголовках умовні. Для кожного дві частини: що, за версією автора, було пропущено, і що про це кажуть дані. Друга частина часто псує першу.

Емоційний (умовно, 1–3 роки)

Що пропущено. Дорослий, який відповідав на страх і лють дитини. Натомість: «поплаче і перестане», «не підходь, доки не заспокоїшся».

Як виглядає. Людина в дорогому костюмі на спокійне зауваження в таск-трекері відповідає люттю, капслоком або «мовчанкою» на тиждень. Для її нервової системи робоча правка відчувається як загроза, а не як факт.

Що кажуть дані. Наслідки ранньої депривації та розлади прив’язаності описані добре. Чи колега реагує так саме через них, а не через кепський тиждень або публічний докір на мітингу, невідомо.

Той, хто не бачить чужої свідомості (умовно, 3–5 років)

Що пропущено. Розуміння, що в іншого є свої плани, свої знання, сон і особисте життя.

Як виглядає. Він ставить завдання о 23:45 і ображається, що ви не біжите виконувати. Незгода для нього не інша думка, а зрада.

Що кажуть дані. Тут версія автора найслабша. Дорослі зі збереженою здатністю бачити чужу перспективу часто просто не користуються нею. Є експерименти, що влада знижує цю схильність, хоча їх відтворюють не завжди. Імовірніше, начальник не позбавлений такої здатності, а відучився нею користуватися, бо його ніхто не змушує. Це добра новина: відучене повертається. Але повертати його будете не ви.

Той, хто мислить гаслами (умовно, 9–12 років)

Що пропущено. Складні розгорнуті тексти, читання, дискусії з причинами й наслідками.

Як виглядає. Речення на кшталт «цей захід потрібен, хоча короткостроково принесе збитки, якщо тільки ми не переглянемо регламент» викликає зависання й захисну агресію. Світ складається з пар «зрада / перемога», «наші / вороги».

Що кажуть дані. Що мислення нерозвинене через брак практики з абстракціями, правдоподібно. Але частіше пояснення простіше: втома, мотивація, формат. Стрічка новин не змушує мислити довго. «Не здатний» і «не має сил чи бажання» зовні виглядають однаково.

Вічний підліток (умовно, 15–20 років)

Що пропущено. Потреба нести наслідки власних рішень. Опікуни або контролювали кожен крок, або прикривали від наслідків. Так виростає «мамина квіточка», за якою і в тридцять п’ять хтось має прибрати послід.

Як виглядає. Мікрокредит під 800% на новий iPhone, щоб відсвяткувати п’ятницю. Провал пояснюється кармою, токсичними людьми чи ретроградним Меркурієм.

Що кажуть дані. Виконавчі функції, тобто планування й гальмування, дозрівають найпізніше і залежать від практики. Але «інфантил у тридцять п’ять» нерідко просто людина, у середовищі якої ціна помилки завищена або прихована.

Зацементований (умовно, 25+)

Що пропущено. Звичка оновлювати власні переконання.

Як виглядає. «Ми так сорок років робили і нічого, не треба тут вигадувати». Новий факт сприймається як ворожий шум.

Що кажуть дані. Це наш випадок з розділу 2. Сильні апріорні моделі дають експертові швидкість і ту саму упертість. «Зацементований» нерідко просто експерт, який користується тим, що в нього працює.

4. Звідки вони беруться

Часто зі складної дитячої долі. Виховання й обставини важать багато, і далеко не всі діти отримують те, що їм потрібно.

Є й сучасна причина придивитися до екранів. Живе обличчя дає дитині зворотний зв’язок: міміку, тембр, слова на кшталт «тобі страшно». Мультик на планшеті цього не дає. В одному відомому експерименті дев’ятимісячні американські немовлята вчилися розрізняти звуки мандаринської від живої людини, але не з відеозапису.

Більше екранного часу пов’язують із гіршим розвитком мови й уваги, але що тут причина, а що наслідок, невідомо: втомлені батьки частіше дають планшет. Схоже, важить не сам екран, а те, що він витісняє: живу розмову, гру й нудьгу.

Ще один механізм — гіперопіка. Дитині, яку ніколи не дають упасти, програти у дворовій грі чи вирішити конфлікт без маминого адвоката, нема на чому тренувати витривалість до помилки.

5. Ті, хто виплив усупереч

Закономірне запитання: якщо дитяче середовище так впливає, як деякі люди з неблагополучних родин виростають вченими, інженерами й уважними до інших людьми?

Є три відомі пояснення, і всі три мають обмеження.

  1. Один стабільний дорослий. Довге дослідження на Гаваях (Емі Вернер) спостерігало за дітьми з вразливих родин десятиліттями. Значна частина виросла благополучною, і спільним у них було те, що поруч був принаймні один стабільний дорослий: бабуся, вчителька, тренер, бібліотекар.
  2. Книги. Вони дають складний синтаксис і чужі голови поза домом. Це правдоподібний екзоскелет для кори, хоча перевіряти його складніше, ніж подобається романтикам.
  3. Темперамент. Є гіпотеза, що одні діти як «орхідеї»: гинуть у поганому ґрунті й розквітають у гарному. Інші як кульбаби: пробиваються навіть крізь асфальт.

Є й новина про дорослих. Дослідження черниць (Девід Сноудон) показало, що в деяких із них мозок після смерті мав типові ознаки хвороби Альцгеймера, хоча за життя їхні когнітивні функції лишалися збереженими. Ідея когнітивного резерву каже: той, хто все життя вирішував складні задачі, будує обхідні дороги. Є дані й про двомовних людей: їхні симптоми деменції з’являються в середньому на кілька років пізніше. Правда, не всі дослідження це підтверджують.

Тобто мауглі — не вирок, а ціна. Навчитися можна багато чого, хоча іноді це потребує більше практики й підтримки. Просто вчасно зазвичай дешевше.

6. Подивіться в дзеркало: ми всі мауглі

Спокуса вийти у білому пальто й дивитися на перехожих як на приматів велика. Тому ввімкнемо самоіронію.

Кожен із нас — мауглі в якійсь із кімнат власного мозку.

  • Ви проєктуєте архітектуру розподілених систем, але англійську вчите п’ятнадцятий рік, і вимова нагадує допит. Ви — лінгвістичний мауглі.
  • Ряди Фур’є чи топологія викликають у вас сонливість і легку нудоту. Ви — математичний мауглі.
  • Ви не чуєте фальші й співаєте лише після третьої чарки. Ви — музичний мауглі.
  • Ви збиваєте кути меблів у власній квартирі й губитеся при паралельному паркуванні. Ви — моторний мауглі.

Людей, скомпільованих без помилок, не існує. Кожен із нас — архіпелаг: кілька розвинених мегаполісів і джунглі, до яких дороги не дійшли.

І тут слід поставити запитання: чому ми співчуваємо собі за акцент і не співчуваємо колезі за капслок? Частково тому, що власні обставини ми бачимо, а чужі ні. Це називають фундаментальною помилкою атрибуції: чужу поведінку ми схильні пояснювати характером, недооцінюючи обставини. «Він такий» вимагає нуль зусиль. «А що в нього сталося?» вимагає питати.

7. Як працювати поруч

Починайте з відмови від педагогіки: ваша задача не виховати, а побудувати процес, який витримує збої. Усі правила нижче працюють незалежно від діагнозу, тож причину можна не знати.

  • Письмово й без публіки. Текст дає час остигнути, а розбір при всіх нікому не допомагає. На капслок відповідайте сухо, після паузи (15–20 хвилин — прийом, а не закон природи).
  • Фідбек про артефакт, а не про автора. Не «ти забув закрити транзакцію», а «у логах незакрита транзакція, потрібен тайм-аут автозакриття».
  • Завдання за схемою: вхід, очікувана дія, критерій готовності, коли я на зв’язку. «Готово» означає, що критерій виконано. Дрібні ітерації на кілька годин допомагають тримати це під контролем.
  • До совісті не апелюйте, перекладайте на мову наслідків: «якщо смикати розробників у вихідні, у понеділок вони помиляться, збірка впаде, а ти не покажеш демо клієнту».
  • Домовленості фіксуйте письмово. «Якщо до 16:00 немає заперечень, вважаємо прийнятим» працює лише за попередньою домовленістю про це правило, інакше це просто мовчання.
  • Автоматика замість обіцянок: зелений CI, захист main, лінтери, ліміти на картках, вимкнені сповіщення після шостої вечора. Це не про недовіру.

Ці перевірки потрібні всім, відповідно до ризику. Автору в тому числі.

Окремо про організації. Є карго-культ (так Фейнман назвав науку, що імітує методи без змісту): ми будуємо літак із соломи (клеїмо стікери в Jira), одягаємо навушники з кокосів (standup рівно о 10:00), а літак чомусь не прилітає. Висновок племені: недостатньо старанно били в бубни, наймаємо ще двох коучів. Це не дефект чиїхось мізків. Це звична реакція на метод, зміст якого загубився дорогою: імітувати видимі рухи легше, ніж розуміти невидиму систему.

8. Так що ж, блін, робити?!

Питання нервове й трохи зневірене. Воно виникає після закриття чергового чату, перегляду новин чи повернення з батьківських зборів.

Відповідь така: з більшістю людей навколо вам нічого робити не треба. Люди змінюються, але змінювати їх не ваша робота. А от із власними реакціями зробити доведеться чимало. Умовно це можна назвати нейро-стоїцизмом: міняти те, що залежить від вас, і не чекати змін від решти.

Бритва Мауглі

Є «Бритва Генлона»: не приписуйте злому умислу те, що пояснюється дурістю. Пропоную молодшу сестру:

Не приписуйте злому умислу те, що пояснюється недонавченістю. І не приписуйте недонавченості те, що пояснюється відсутністю домовленостей.

Друге речення стосується й автора. Половину «мауглі» навколо ми створили самі тим, що забули надіслати специфікацію.

Згорнути місіонерство

Типова помилка: віра, що дорослого можна «довчити» з десятого пояснення. Дорослі вчаться, коли самі мають мотив, а не коли їм читають лекцію. Сприймайте співрозмовника не як опонента в дискусії, а як погодний фронт. Коли йде дощ, хмарі не читають лекцію про гідродинаміку. Беруть парасольку.

Плекати свій «заповідник п’ятнадцяти»

Робін Данбар припустив, що наша соціальна ємність обмежена: близько 150 стабільних зв’язків, а близьких стосунків зазвичай не більше 5–15 (точні числа оспорюють). Ваш мозок еволюційно не зобов’язаний розуміти, лікувати й рятувати мільярди незнайомців.

Якщо у вашому житті є бодай троє-п’ятеро людей, які почують аргумент, засумніваються у власній правоті й посміються над власною дурістю, ви виграли еволюційний джекпот. Тримайтеся за них. Решту біосфери спостерігайте спокійно, з безпечного сафарі-джипа. Хоча для когось ви самі частина цього пейзажу.

Не дати зарости власному городу

І останнє. Ризик після цієї статті: вирішити, що ви вже досягли просвітлення. Ваш мозок прямо зараз економить зусилля й переходить на готові моделі.

Щойно ви ловите себе на тому, що вся нова музика — це «деградація», нові інструменти — «непотрібна іграшка», а незнайома позиція викликає не цікавість, а миттєве роздратування, бийте на сполох. Це у ваші двері шкребеться власний мауглі.

Годуйте мозок контрольованим дискомфортом. Читайте книжки, крізь які доводиться продиратися. Вчіть мови, нехай повільно, нехай з акцентом і купою помилок. Дослідження черниць і двомовних людей узгоджуються з ідеєю, що той, хто постійно працює, нарощує резерв, і це стає в пригоді тоді, коли без нього було б погано.

Видихніть. Світ не збожеволів, він просто так і не встиг до кінця злізти з гілки. Налийте кави й перевірте, чи зачинений робочий чат на вечір. Уся цивілізація тримається на тоненькій плівці префронтальної кори, і наше єдине завдання утримати цю плівку живою принаймні всередині власної голови.

Де про це читати